Показать сообщение отдельно
Старый 03.07.2011, 13:42   #26
ZERO
Турист
 

Регистрация: 16.05.2011
Сообщений: 31
Вес репутации: 0 ZERO поки що незрозуміло
По умолчанию Відповідь: Релігійний світогляд

Вони
ніби охороняли другу, меншу яму, діаметром близько 70
см, завглибшки 1 метр. Ця яма була наповнена великою
кількістю металевих, золотих та срібних речей, часто
напівобгорілих. Проф. М. Міллер писав, що скарб було
“проткнуто згори додолу наскрізь трьома шаблями. Відтак
ця схованка була заворожена. Шаблі мали скарати того,
хто на той скарб спокусився б” (Ukrainian Voice,
Winnipeg, Man., 43, 1976). Та далі склалася майже
детективна історія. Працівники НКВД обкопали той скарб і
разом із землею (монолітом) перемістили в дерев’яну
скриню з грубих дощок. У такому вигляді під збройною
охороною його перевезли до Катеринослава (нині
Дніпропетровськ). Тут спеціально створена комісія у
приміщенні місцевого музею зареєструвала всі речі
скарбу, докладно описавши і сфотографувавши кожну річ.
Урядовці Української республіки, які в той час
перебували у Харкові, в повному складі спеціально
приїхали до Катеринослава оглянути скарб. Ці відвідини,
вірогідно, й вирішили долю скарбу. Мабуть, як і всі інші
цінні археологічні знахідки, все було відправлене в
Москву або Петербург (Ленінград). Де поділися ті описи,
фотознімки? Чому ніде не було жодної публікації? Відомо
тільки, що через десять років (1937) археолог В.
Грінченко був заарештований і пропав безвісти. Разом з
ним загинули всі його матеріали: креслення, знімки,
плани, наукові дослідження. Ось лише короткий опис
скарбу за даними професора М. Міллера, опублікованими в
зарубіжній пресі: “В скарбі виявлено було 50 залізних
стремен, 20 залізних удел, багато пряжок та кілець від
кінських уборів, кілька пар стремен та кілька удел були
орнаментовані золотою та срібною насічкою. У скарбі було
близько 1500 золотих речей, майже виключно у вигляді
різноманітних золотих бляшок та грудок від стопленого
металу. Всі бляшки були орнаментовані різними
візерунками, опуклими півкульками і зроблені штанцами.
За формою були округлі, опуклі, квадратові, простокутні
з одним виокругленим боком. Всі ті бляшки являли собою
прикраси до кінського та людського убору з ременів. Були
поміж бляхами і золоті кільця та обійми до піхов від
шабель. Була також щира золота смуга, прикрашена
витискуваним орнаментом — обкладини горішньої частини
сагайдаку. Були також і інші золоті платівки різної
форми та розміру — очевидно, обкладинки луків, сідел та
іншого військового приладдя. Майже всі речі мали сліди
перебування у вогні, а багато було частково чи цілком
стоплених, іноді просто у вигляді золотих бульб чи
крапель. Зі срібних речей найкраще зберігся вилитий та
оброблений карбиком орел, завбішки з голуба. Ноги йому
обкручував змій, що, підвівши голову, гриз орлу серце.
Це відома з класичної давнини алеґорія — боротьба сили з
хитрістю. На лівому крилі орла — кругле візантійське
клеймо, а на грудях великими літерами вирізано “Петроу”.
Цей орел являє собою навершок стяга когорти або леґіону
якогось візантійського воєводи Петра, можливо команданта
імператорської гвардії. Друга, також пластична фігура,
такого ж призначення виображала собою лева, від якого
збереглася лише голова, решта була стоплена. Чимало було
й інших срібних, частково стоплених або поламаних речей,
з яких більшість — церковне начиння, кадила, чаші,
діскоси і т.п. Всі речі кічкаського скарбу
візантійського виробу 9-10 століть, крім шабель та
стріл” (Український голос, 27.10. 1976). Ці короткі
повідомлення подають нам напрочуд яскраву картину
похорону останнього язичницького князя України-Руси, яка
логічно підтверджується усіма існуючими історичними
відомостями про його загибель на острові Хортиця. Опис
речей скарбу свідчить, що похований в кургані є великим
воєначальником, який повертався з Візантії з великою
здобиччю і загинув у цих місцях (тобто на Хортиці або
поблизу неї). Можливо, вірні воїни поховали його таємно,
за давнім звичаєм наших Предків, на високій горі,
спаливши його тіло в урочистому княжому уборі, з усією
військовою зброєю. У погребальне вогнище, за звичаєм,
дружинники кидали йому в останню дорогу золоті та срібні
дарунки, залізні стріли, хто що міг. Після спалення
залишки кісток з попелом було закопано разом із
залишками погребальних дарунків, потім могилу заворожено
трьома шаблями, а землю зарівняно так, щоб не лишилося
на ній ніякого сліду від могили, лише одинокий камінь
нагадував би утаємниченим, де покоїться їхній дорогий
князь. Колись із вершини тієї гори було видно на десятки
кілометрів на північ і на південь: Крарійську переправу
через Дніпро, далекі острови, балки, ліси, всі пороги
Дніпра аж до порога Вільного, Хортицю і Великий Луг, де
була козацька вольниця. Нині тут, на Запорожжі, димлять
труби величезних заводів, вся Хортиця обплутана
високовольтними дротами, майже не чути на вулицях
української мови, зросійщена вся Запорізька область...
Однак і тут нині пробуджується українська національна
свідомість і Рідна Віра. Та це й закономірно. Скільки ж
століть тут нуртував вільний козацький дух! Великий і
сильний дух князя Святослава витає над цією святою
Землею, незважаючи на всі підступні спроби наших явних
чи прихованих ворогів
кандидат історичних наук Галина Лозко.
ОРИГІНАЛ НА http://www.domivka.net/publ765.html
ZERO вне форума