Показать сообщение отдельно
Старый 03.07.2011, 13:36   #22
ZERO
Турист
 

Регистрация: 16.05.2011
Сообщений: 31
Вес репутации: 0 ZERO поки що незрозуміло
По умолчанию Відповідь: Релігійний світогляд

Лише в ХІІ ст. замість
цього звичаю, почали вже за християнськими правилами
вживати так звані «хресні грамоти»: «В той же рік
розсварилися Всеволод з Володимирком через сина,- бо сів
син його у Володимирі, - і почали один одному складати
вину, і Володимирко кинув йому хресну грамоту. Всеволод
тоді з братами пішов на нього» (Літопис Руський, -
с.196, 1144 рік). Тут ідеться про те, що за «хресними
грамотами» сусіди присягалися не нападати на володіння
один одного, а коли клятву порушували, грамоти кидали,
як відмову від присяги і виклик до війни. В літописі за
946 рік описаний обряд початку бою, де нібито Святослав
ще дитина, кидає перший спис перед військами противника.
Його вихователь Асмуд і воєвода Свенельд промовили:
«князь уже почал; потягнем, дружино, по князі», що
означало: «князь уже почав, ударимо, дружино, вслід за
князем» (ЛР, с.34). Навіть через сто й більше років
князь давав наказ до наступу такими словами «потягніть,
дружино!», «потягнімо мужньо, браття і дружино!». Знак
до наступу подавали підняттям прапора, ударами в бубни
та гудінням бойових рогів, щоб бачили і чули всі полки.
Перед боєм було прийнято мірятися силою - найсильніші
воїни з обох воюючих станів виїздили наперед війська і
змагалися в двобої. Чия була перемога, таким мав бути
результат бою. Це було своєрідним релігійним ворожінням,
що зберігалося ще довгий час по прийняттю християнства
як офіційної релігії (наприклад, перед Куликівською
битвою 1380 р. відбувся поєдинок русича Пересвіта з
татарином Челубеєм). “Завойовник” чи Борець за Віру? В
VI - VII ст. юдаїзм інтенсивно поширював свій вплив на
інші держави, прагнучи стати світовою релігією. З
Палестини він поширився на Аравію і Середню Азію. В
середині VIII ст. юдаїзм був масовою релігією в Хорезмі,
а звідти поширився на Хазарський каганат, де став
державною релігією. Юдаїзм поширювався також на теренах
Європи, навіть в нежидівському середовищі. Святослав,
завдавши нищівного удару по Хазарському каганату,
фактично призупинив масове поширення юдаїзму, який
пізніше був витіснений християнством та ісламом і
локалізований виключно на етнічному жидівському
середовищі. З VIII - IХ ст. починається поступова
християнізація слов’янських народів, знищення їхніх
етнічних знань. В Х ст. римські завоювання слов’янських
земель всюди супроводжуються насильницькою
християнізацією слов’янських народів. Ця християнізація
зустрічає шалений опір поневолених духовно й фізично
народів. Тому не дивно, що язичництво Святослава - це
його міцна ідейна позиція. Він розуміє, якої шкоди
завдасть усій Слов’янщині християнське духовне ярмо, що
невідворотно насувалося на Європу. Нищівний удар
Святослава по Хазарському каганату 964 року завдав юдеям
і християнам непоправних втрат. Каганат так більше
ніколи й не піднявся. Однак те, що християнська ідея
визріла в юдейському середовищі, спонукало її
представників ширити свою “інтернаціональну” ідеологію
не відкрито, а обережно, обманом і хитрістю. Так,
Болгарського князя Александра одружили з жидівкою,
попередньо охристивши її. Від неї він мав трьох синів.
Подібних шлюбів було в історії чимало. Розігрувався
старозаповітний сценарій на тему Есфіри (див.: Біблія.
Книга Естер). Вся боротьба Святослава з Хазарським
каганатом зводилася нанівець - це плем’я знайшло нові
хитріші засоби опанування світом шляхом етнічного
змішування з царськими родами. Подібний сценарій було
підступно розіграно й для самого Святослава - саме його
позашлюбний син непевного походження прийняв християнізм
як офіційну державну релігію (Володимир, на думку
М.Грушевського, народжений від юдейки Малфріди,
замаскованої під Малушу: Історія України-Руси,- Т. 1,
ст. 470). Опанувавши Болгарією, Святослав жорстоко
знищував розсадники чужовір’я - християнські церкви. Про
це писав відверто Лев Диякон, але замовчують сучасні
історики. Язичницьке військо Святослава наводило жах на
Візантійську християнську імперію. Християнізовані
болгари добровільно віддавали свої міста після розправи
Святослава з мешканцями Філіпополя, де він посадив на
палі близько 20 тисяч полонених християн. Завоювання
Святослава в гирлі Дунаю - це був другий удар, вже по
інтересах Візантії, яка також зазіхала на Болгарію. Як
писав А. Чертков: «Війна Святослава проти болгар є
важливішою подією Х ст. Успіх цієї війни міг суттєво
змінити на віки політичний склад Європейських держав,
дати рішучу перевагу Слов’янського елемента над
німецьким, і багаточислене слов’янське плем’я поставити
пануючим над рештою Європи» (Описание войны великого
князя Святослава Игоревича против Болгар в 967-971
годах.- М.1843, с. 17). Хід Священної війни «Історія»
Лева Диякона - візантійського історика-хроніста - є
мабуть одним з небагатьох писемних джерел цієї війни.
Звичайно, не слід забувати, що Лев описав ці події з
точки зору противника слов’ян, яких у своєму творі
називає скіфами. Візантійські імператори завжди тримали
своїх літописців поруч із собою в походах, щоб увічнити
свої “діяння”. Можемо тільки здогадуватися, що й
слов’яни мали своїх літописців, може й про Святослава
було написано немало славних сторінок, однак запеклі
діячі християнства не залишили від них і сліду. Скільки
писемних пам’яток язичницької доби було віддано вогню,
вже не порахує ніхто! Всі війни давнього часу починалися
моліннями в храмах Перуна, Зевса та інших Богів
язичницьких народів.
ZERO вне форума