Показать сообщение отдельно
Старый 03.07.2011, 13:31   #18
ZERO
Турист
 

Регистрация: 16.05.2011
Сообщений: 31
Вес репутации: 0 ZERO поки що незрозуміло
По умолчанию Відповідь: Релігійний світогляд

1937 р. – за наказом радянської влади у Москві розстріляно кілька десятків українських кобзарів, лірників, бандуристів – знавців пісенного фольклору і народної мудрості, яких спеціально «запросили» на з’їзд.
На початку 90-х років невідомий чернець каплиці в Ботанічному саду м. Києва безкарно розбив молотом кам’яну скульптуру язичницького Бога, яка тут стояла з давніх часів.
2006 р. – За наказом олігархів руйнується Острів Хортиця (в давнину Хортич), відомий археологам як одне з найдавніших священних місць України. Тут знайдені десятки капищ, які датуються, починаючи від ІII тис. до н. ч. і навіть давніше. Слов’янські святилища на о. Хортиця згадувалися Костянтином Багрянородним, вони відомі також в давньоруських літописах. Уже з ХІІІ ст. на Хортиці існували перші осередки козацтва, з яких у XV ст. утворилася Запорізька Січ.
2007 р. – Комунальне підприємство «Генеральна дирекція Київської міської державної адміністрації з обслуговування іноземних представництв» вирубало 500-літні дуби Перунового гаю на Оболоні – природного парку площею 109,8 га у Києві. Рідновіри вважають цю природну зону Священним гаєм, який вони доглядали протягом 10 років, аж поки в 2006 році їх почали брутально виганяти з цього парку загальнонародного користування. Виявилось, що згідно листа КМДА від 27.03.07 № 014-554 цей гай на березі Дніпра віддали олігархам для індивідуальної котеджної забудови ще 5 травня 2003 року. Злочинним Рішенням Київради від 9 березня 2006 року №191/3282 «Про продаж земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Дніпровська Рив’єра» земельна ділянка розміром 46,0266 га віддана для будівництва, експлуатації та обслуговування індивідуальної котеджної забудови й будівництва головного сервісного селекційно-технологічного центру конярства та кінного спорту в урочищі «Оболонь» на вул. Богатирській, на північ від затоки Верблюд, в Оболонському районі м. Києва» [Лист КМДА від 27.03.07 № 014-554].
12 і 19 серпня 2007 р. – Московський патріархат спільно ФСБ Росії та з допомогою найнятих міліціонерів вчинили напади на сповідників Рідної Віри із застосуванням кастетів та вогнепальної зброї. Злочинці досі не покарані, а Уряд України обходить цю подію мовчанкою. Учасники V Родового Слов’янського Віча, міжнародного з’їзду рідновірів, направили Звернення до Президента України з приводу кричущих порушень прав людини у нашій державі, однак відповіді від найвищого посадовця досі не отримано.
14 листопада 2007 р. у Києві відбулась міжнародна конференція „Від комунізму до демократії – через Міжнародний суд. Правові механізми попередження системних злочинів проти людства”. Учасники конференції винесли рішення про розробку правових механізмів, що дозволять провести Міжнародний суд над злочинами проти людства, заборонити комуністичну ідеологію як людиноненависницьку і унеможливити повторення злочинів комунізму в майбутньому. Чи буде колись суд над злочинами християнства у світі?
Цей перелік історичних подій нам потрібен для констатації факту і введення його в науковий обіг – глобалізація почалась не сьогодні й не вчора; перші її програми були закладені в ідеях так званих «універсальних» монотеїстичних релігій та продовжені послідовниками комуністичних ідеалів «рівності». Надмір наведених фактів свідчать як про християнський, так і про комуністичний етноцид слов’янських народів. Бо по суті комунізм був лише новою формою універсального культу, його логічним продовженням у нових умовах, а не поборником релігії як такої [2]. Насильницька християнізація європейських народів за всіма ознаками також була системним злочином проти людства, і це пора вже визнати.
Етнокультура несе в собі культурний досвід багатьох поколінь своїх етнічних предків і становить основу історичної й генетичної пам’яті етносу. Християнство, будучи зброєю в руках будь-яких завойовників, перервало цей живий ланцюг міжпоколіннєвої передачі етнічних знань і родового досвіду, постійно виправдовуючи свої злочини «місією просвітництва диких варварів», так само як і комунізм мав свою «місію» створення «соціалістичного табору», який по суті став тюрмою народів.
Християнський етноцид посилив етнокультурну і морально-звичаєву деградацію слов’ян, і тому християнство має розцінюватися як велика історична трагедія, а не як „благодать”, про яку досі розповідають тисячам школярів і студентів зі шкільних та університетських кафедр та мільйонам прихожан з церковних амвонів.
Етноцид, за визначенням Інституту держави і права ім. В.М. Корецького – тип політичної поведінки, спрямований на знищення конкретних етносів. На відміну від геноциду, що здійснюється шляхом фізичного знищення представників етносу, етноцид досягає своєї мети з допомогою „комплексу заходів по зруйнуванню системних зв`язків у середині народу, підштовхуючи його представників до переходу в іншу етнічну якість. Головна лінія в політиці етноциду – знищення основних ознак етносу (етнічної території, мови, культури, історичної пам`яті, і, нарешті, самосвідомості)” [15.694]. Етнічна релігія є однією із найсуттєвіших ознак етносу. Тому В.Шаян слушно зазначив, що етноциду і геноциду часто передує деїцид – знищення Богів (від лат. deus – Бог і caedo – вбиваю). Оскільки етнічна релігія є духовною складовою культури, то знищення головної етнокультурної ознаки народу – є незаперечним доказом етноциду слов`янських народів, здійснюваного христоносцями різних мастей.
Галина Лозко
Антологія християнства, К., 2009.

---------- Додано о 12:31 ---------- Попереднє повідомлення було написане в 12:07 ----------

Галина Лозко
Святослав хоробрий і християнство!


«Віра християнська - юродство єсть» - так передав
літописець слова Великого князя Святослава Хороброго,
які відображають його ставлення до чужовір’я. Він
передбачив, яку шкоду воно принесе на наші слов’янські
землі, відібравши в народів природню етнічну релігію,
позбавивши їх волі й духовного єднання з Рідними Богами
на довге тисячоліття. Та ось наше тисячоліття
християнської темряви минуло, і народи знову
повертаються до своєї праджерельної істини - до
етнічних, національних пріоритетів. Але прокинулися ще
далеко не всі, дехто волів би проспати й «царство
небесне», аби не примушувати себе мислити. Та, яким би
солодким не видавався сон раба, однак настає пробудження
- і раб повертається лише до рабських обов’язків. Убийте
в собі раба християнського мислення! Дещо про ювілеї Не
встигли відлунати церковні дзвони 1988 року, сповіщаючи
народ про святкування 1000-ліття хрещення Руси, як
слідом готуються помпезні святкування 2000-ліття різдва
Ісуса Христоса. Хочеться перефразувати відому приказку
«Чим би народ не тішився, аби не бунтував». Сьогодні
народ знайшов свого кумира Ісуса замість втрачених
Лєніна і Сталіна, бо як же ж йому знедоленому жити без
кумирів, хоч земних, хоч небесних? Смішно і прикро, що в
кінці ХХ ст. загалом освічені люди не хочуть мислити
самостійно і логічно, сприймаючи християнські легенди за
історичні факти, та ще й придумуючи собі з того ювілейні
дати. Ще сто років тому, відзначаючи 900-літній ювілей
хрищення Руси, провідні фахівці з історії християнства
записали в «Трудах Києвской духовной академии», що
літописна версія хрищення Русі «наповнена легендарними
вигадками». Та, на жаль, наш народ і досі ще не може
позбутися цих вигадок, продовжуючи смакувати ними,
демонструючи не просто свій консерватизм, але швидше
відсутність етнічного імунітету. Причиною вживлення
чужої релігії є, насамперед, відрив людей від свого
етнічного коріння, коли зв’язок між поколіннями
кровноспорідненої спільноти послаблений іноетнічними
вкрапленнями. Правдивим показником рівня чистоти етносу
завжди виступає його ставлення до своєї етнічної
культури і релігії. Бо як же інакше пояснити той факт,
що люди з вищою освітою, відомі письменники, державні
мужі, діячі науки і культури не хочуть, чи не можуть
усвідомити, що вони, як і їхні Предки були одурені
тисячоліття тому хитрим і витонченим способом, на який
здатні лише нації-поневолювачі, що накинули нам не
тільки чужого бога, але й чужу мораль, і рабську
ментальність. Саме вони примусили слабодухого князя
Володимира прийняти хрищення і тим самим зробити Русь
колонією Константинопольського патріархату. Чому це
вдалося? Згадаємо, що князь був людиною непевного
походження, і не в тому річ, що він нібито був
народжений від “рабині”, а швидше тому, що ця “рабиня”
була неруського (і загалом не слов’янського) походження.
На демократичності походження любили наголошувати
більшовики-атеїсти, мовляв, він людина з народу, а
зрозумів всі “вигоди” християнства для Русі. Нині ж
стало очевидним, що саме етнічна непевність, відсутність
шляхетного ви-ховання в дусі лицарських традицій Русі
була причиною його духовної зради. Навіть сама
Константинопольська церква зневажала Володимира і
відмовилась канонізувати його. Уже його син Ярослав
Мудрий вперто вимагав від Константинопольського
патріархату канонізації Володимира як “святого”, але
відмова була категоричною: ні! Лише новгородська церква
за вказівкою Олександра Невського проголосила його
регіональним “святим” в 1240 році, відзначаючи роковини
його смерті 15 липня. Другий раз його проголосила
“святим” Московія вже за вказівкою Івана Грізного аж у
ХVI ст.
ZERO вне форума