Показать сообщение отдельно
Старый 03.07.2011, 13:06   #17
ZERO
Турист
 

Регистрация: 16.05.2011
Сообщений: 31
Вес репутации: 0 ZERO поки що незрозуміло
По умолчанию Відповідь: Релігійний світогляд

15 червня 1168 р. – єпископом Абсальоном осквернено і розграбовано храм Свентовида в Арконі на о. Руян. Оборонці-рідновіри винесли на мури своєї твердині священне знамено, яке називалося „Станіца” і за звичаєм мало виноситися лише в час вирішальних битв. Ця „Станіца” була у величезній пошані, що „майже дорівнювала маєстатові усіх Богів” [30. 198]. Данці підпалили дерев’яні стіни оборонної вежі. Численні оборонці кидалися у вогонь, вважаючи за краще вмерти, ніж потрапити в духовне рабство. Священне знамено згоріло в полум’ї разом з останніми рідновірами. В цей час данський князь Вальдемар велів винести крісло, щоб, сидячи перед своїм шатром, цинічно спостерігати хід битви. За його наказом вояки Есберн і Суно вдерлися до храму і зрубали кумир головного Бога Святовита, пограбувавши всі скарби святині. Саму статую порубали на дрібні шматки й запалили вогонь, на якому готували собі їжу. Такою була трагічна загибель останніх язичницьких твердинь [8].
1168 р. – жорстоке насильницьке охрищення германськими завойовниками усіх полабських слов’ян [3; 4].
1169 р. – Суздальський князь-християнин Андрій Боголюбський спалив і пограбував Київ, убив тисячі киян.
ХІІ ст. – Монахи-бенедиктинці скидають кумирів Лади, Лелі та Води на Лисій горі поблизу села Келець (Польща). На місці язичницького храму будують костел і монастир, про що розповідає повість ХVІ ст. «Про будівництво бенедиктинського монастиря на Лисій горі».
В кінці ХІІ – ХІІІ ст. германці завоювали землі слов’ян до Одри і створили там християнські єпархії, зруйнувавши всі святині природної релігії підкорених слов’янських племен, убиваючи й спалюючи жерців, які були носіями етнічних знань, а разом з ними спалювали їхні книги, написані на дерев’яних дощечках.
1210 р. – у грамоті папи Інокентія ІІІ говориться про слов’ян, які „воюють з католицькою вірою, бо отці їхні, як і вони, були язичниками, і були насильно вигнані з їхніх земель бранденбурзькими графами” [20. 187–203]. Саме з часу християнізації почалася масова колонізація слов’янських земель німецькими колоністами, яка майже розчинила в собі слов’янський етнічний компонент, асимілювала полабські племена наших прародичів.
1227 р. – за наказом архієпископа князь Ярослав (батько Александра Невського) спалив чотирьох волхвів: «изжьгоша волхвов четире на Ярославі дворі», що описано в Патріаршому або Никонівському літописі (1862 р.): «Явились во Новогороде волхвы, ведуны, потворницы, и многие волхования, и потворы, и знамения творили. Новогородцы же поймали их и привели волхвов на двор мужей князя Ярослава, и связали волхвов всех, и бросили в огонь, и тут они все сгорели».
1375 р. – У Новгороді страчені «єретики-стригольники».
1411 р. – з наказу церкви спалено живцем 12 віщих жінок у Пскові, про що повідомляє Псковський літопис [1].
1462 р. – Єпископ Іоанн Можайський, засудив на смерть боярина Андрія Дмитровича і спалив його разом з жінкою за мниме «волшебство» на показ усьому народу.
1484 р. – „Summis desiderantes affectibus” („Всіма помислами”) – булла папи Інокентія VIII, яка узаконила боротьбу церкви з відьомством і чарами. Народні погляди на чаклунство, поширені в народі й раніше, досі не визнавалися церквою, – віднині ж стають офіційною доктриною церкви і оголошуються єрессю. Булла була надіслана Крамеру, руками якого папа Інокентій VIII хотів придушити опозицію, що виступала проти полювань на відьом. Керуючись цією буллою, в Європі за неповними даними католики засудили до страти 100 тисяч язичників.
1485 р. – спалено 41 «відьму» в П’ємонті.
1487 р. – вихід у світ книжки папських інквізиторів домініканців Якова Шпренгера (1436–1495) декана Кельнського університету і пріора Генріха Крамера (латинізоване Інстіторіс) (бл. 1430–1505) під назвою “Malleus Maleficarum” („Молот відьом”), яка стала по суті детальною розробкою процедури судочинства над відьмами, "щоб як духовні, так і цивільні судді мали в своєму розпорядженні готові прийоми тортур, ведення суду і виголошення вироку".
1499 р. – поширено одне з перших «Поученій священнослужителів проти язичництва».
У кінці XV століття – з’являється середньовічний звід церковних правил Домострой, написаний монахом Сильвестром для потреб церкви (на зразок мусульманського Шаріату), потім доповнений впродовж наступного XVI століття. Цей документ написаний під впливом подібної праці Василія Великого – архієпископа Каппадокійського. Сильвестр часто посилається на нього, зокрема з нього взяте правило 72: «Той, хто довірився волхвам або їм подібним, що вбивають час – хай стане це заборонено». Тлумачення: «Той, хто пішов на навчання вредоносній мудрості до волхвів, колдунів та інших чародіїв, хай буде покараний як зловмисний убивця. Віруючий же волхвам або той, хто вводить їх у свій дім для зцілення від отруєння або віщування майбутнього – на шість років хай буде покараний, як наказує правило 61 Шостого вселенського собору… і 83 правило в тому ж посланні Василія Великого».
Домострой: Шостого собору правило 61: «Тим, хто піддався волхвуванню або так званим мудрецям…, на шість років позбавлені від причастя, як такі, хто водить ведмедів або якогось іншого звіра для розваги натовпу і для заробітку, хто віщує долю при народженні і родословну за зорями, і подібними речами вводить народ в оману. Ті, хто ворожать за хмарами, чародії, творці амулетів і волхви, які цим займаються і не відступають від згубних сих язичницьких справ, – виганяти таких всюди з церкви вимагаємо, як велить закон священику»… «Що спільного у світла з тьмою? – як сказав апостол, і як поєднується церква божа з ідолами язичницькими? Яка співдія вірного з невірним? Яка згода Христоса з Дияволом?».
1501 р. – Стоглавий собор заборонив наукову діяльність, особливо небезпечним визнано заняття астрономією.
1504 р. – за наказом Московського митрополита Данила за читання іноземних книг та єретицтво спалені живцем: князь Лук омський, Іван Волков, Михайло Конопльов, Іван Максимов; а в Новгороді: Не крас Рукавов.
1505 р. – Поучення проти язичництва, «Грамота митрополитів Фотія і Даниїла», «Стоглав», «Домострой» наказують катувати волхвів і всіх тих людей, хто знається з кудесниками.
1515 р. – у Європі спалено понад 500 «відьом».
1552 р. – Поучення проти язичництва в «Судебнику».
1568 р. – церковники розгромили першу друкарню в Москві.
1568 р. – Спалено живцем винахідника першого літального апарату «смерда» Нікітку.
1599 р. – Послання Івана Вишенського про знищення свят Коляди, Купайла, писанок, великодніх короваїв та ін.
1619 р. – В Тулузі за рішенням інквізиції італійському філософу Ваніні відрізали язик, щоб він не зміг висловлювати своїх думок, а коли він виявив намір продовжити писати – спалили живцем на вогнищі.
1648–1649 р. – Указ московського царя Алексія Михайловича про знищення давньої музичної та пісенної культури, «шкідливість» скоморохів, яких наказано бити батогами, відсилати на заслання, ламати їхні дуди, гусла та інші музичні інструменти. Наприклад, грамота до воєводи Змієва про знищення свят Коляди, Овсеня та народних ігор.
1721 р. – «Духовний регламент» Петра І про те, щоб церква «вірою і правдою служила самодержавству», «щоб насаджували вірнопідданські почуття і доносили на неблагонадійних», а також молебні, канони та акафісти на честь царюючих осіб.
1784 р. – Російський імперський уряд наказує Київській академії читати лекції не рідною мовою студентів, а «с соблюдением выговора, который наблюдается в Великороссии» та дотримуватися російського правопису. Тих викладачів, які продовжували викладати українською мовою, було звільнено з посад.
1863 р. – «Валуєвський циркуляр» російського царя про заборону української мови в Україні, особливо її використання в навчальних закладах.
1876 р. – Емський указ проти вживання української мови навіть у народних піснях та на наукових фольклористичних конференціях. Заборонялося також вживання слів «Україна» та «українець».
На початку ХХ століття з наказу радянської влади на Гуцульщині знищували писанки, репресували писанкарів, майстрів народного мистецтва.
1921 р. – Постанова ВЧК про «осведомителей агентурной работы ЧК по духовенству», за якою визначалося «материальное заинтересование того или иного осведомителя среди духовенства». «При цьому субсидії грошові та натурою…, їх будуть зв'язувати з нами й в іншому відношенні, а саме в тому, що він відданий раб ЧК, який боїться розконспіровувати свою діяльність». Протягом усього часу радянської влади та й донині існує широка агентура КДБ (ФСБ) серед християнського духівництва і реальний вплив через неї на справи і політику не тільки церкви, а й держав, і на міжнародному рівні [2.246–248; 19.3].
1927 (або 1930) р. – радянською владою знищене поховання славетного князя Святослава, знайдене археологом В. А. Грінченком на острові Хортиця під час будівництва металургійних заводів-гігантів Запорізького промислового комплексу [13]. Тут знайдений військовий могильник, що нараховував близько 50 курганів. Тут князь Святослав прийняв свій останній бій з печенігами, в якому загинув смертю хоробрих і був похований тут же неподалік на горі, що нині зветься Вознесенською. Нині на місці ймовірного останнього бою князя Святослава встановлений обеліск.
ZERO вне форума