Показать сообщение отдельно
Старый 03.07.2011, 13:04   #15
ZERO
Турист
 

Регистрация: 16.05.2011
Сообщений: 31
Вес репутации: 0 ZERO поки що незрозуміло
По умолчанию Відповідь: Релігійний світогляд

РОЗДІЛ І.
ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Той, хто не знає істини, – тільки невіглас.
Але той, хто її знає і називає брехнею, той злочинець.
Галілео Галілей
Хронологія християнського завоювання Європи в І – ХХІ ст.
(погляд з України)
25 грудня або 7 січня 6 – 4 р. до н.е. – за матеріалами Кумранських рукописів Мертвого моря, народився Ісус Христос у період правління царя Ірода (в 4 р. до н.е. Ірод помер).
14 січня 6 – 4 р. до н.е. за календарем ортодоксальної церкви – обрізання Господнє (здійснено обряд посвячення Ісуса в юдаїзм).
7 липня близько 30 р. н.е. – Ісус Христос був охрищений Іоанном Христителем.
64 р. н.е. – перші християни підпалили Рим; пожежа знищила 10 із 14 районів столиці. Імператор Нерон жорстоко покарав винуватців – юдеїв та християн, що увійшло в історію під назвою «перше гоніння на християн». Церква і нині вважає Нерона «антихристом».
313 р. – Міланський едикт, виданий імператором Костянтином, який легалізував християнський рух, віротерпимо зрівняв права тоді ще напівлегальних християнських громад зі свободами інших релігійних груп. Християнські ж пастори досить скоро забули про цей гуманний документ, а тих, хто дозволив їм вільно поширювати своє вчення, назвали «поганами» та «єретиками». Історія утвердження християнства (як і інших світових релігій) не завжди була зразком милосердя та толерантності.
325 р. – Перший Вселенський собор у Нікеї (Мала Азія) під егідою імператора Костянтина.
391 – 392 рр. – Імператор Феодосій видав указ про заборону всіх язичницьких культів у Римі та закрив язичницькі храми, частину з яких було зруйновано, культову скульптуру та інші видатні твори мистецтва знищено.
394 р. – Імператор Феодосій заборонив Олімпійські ігри як язичницьке явище.
V ст. – наступ Римської імперії на слов’янські землі в часи імператорів Непота і Августула відбувався разом із поширенням ними християнства. Тривала запекла і переможна боротьба слов’ян проти духовного та фізичного поневолення. Під проводом славетного рутенського короля Одонацера (Одоакра), який 23 серпня 475 р. захопив римський престол і об’єднав багато споріднених племен, слов’яни знищували перші осередки чужовір’я на своїх землях. Слов’янські війни проти християнізації та їхній вплив на політичні події римської історії ІІІ – ІV ст., а також розселення слов’ян на візантійських землях добре відомі українським і російським історикам [3; 4; 5; 11], однак досі ще не стали предметом вивчення в навчальних закладах жодної зі слов’янських країн.
415 р. – в Александрії християнські фанатики, скеровані архієреєм Кирилом і дияконом Петром, по-звірячому розтерзали славетну жінку-філософа неоплатоніка Гипатію (Іпатію) – хранительку Александрійського мусейона в Греції. Вони звинуватили її в «відьомстві», що за християнськими законами того часу підлягало «покаранню за чари: чарівник має бути розірваним до кісток його залізними гаками». Як повідомляє Католицька енциклопедія: «християни здерли з неї шкіру, гострими мушлями відриваючи м’ясо від кісток, і ще трепетні кінцівки вкидали у полум’я» [31]. Після цього християни зруйнували та спалили саму бібліотеку.
438 р. – У Римі введено в дію закон, який передбачав смертну кару для язичників.
451 р. – У Римі вводиться закон про смертну кару для тих, хто надає в своєму помешканні притулок для язичників або для їхніх богослужінь.
475 р. – готський правитель Вінітар, який воював з антами, порушивши закони тогочасного міжнародного права, під час мирних переговорів підступно вбив князя антів Буса (Божа) та розіп’яв на хрестах сімдесят руських старійшин. На кургані понад річкою Рось нині встановлено пам’ятник славетному князю, який захищав Русь від духовного рабства.
723 р. – Єпископ Боніфацій зрубав священного дуба Донара (Бога Тора) в землі Гессен і будує з нього християнську каплицю.
743 р.– перші писемні згадки про окремі випадки християнізації слов’ян: наприклад, Карантанський князь Борута відправив свого сина Горазда та племінника Готимира здобувати християнську освіту до нещодавно заснованого монастиря Чімсі [6. 32].
20–60-ті роки Х ст. – почалося інтенсивне підкорення полабських слов’ян німецькими королями, для яких християнство було лише вигідною ідеологічною зброєю і служило ідеальною політичною ширмою для колоніальних війн та знищення етнічних релігій, які християнство проголошувало примітивними, нижчими від себе. Звідси нав’язане всьому світові уявлення про те, що християнство нібито є своєрідним „просвітництвом”, порятунком „темних варварів”.
Між 818–825 рр. охристили моравського князя Моймира.
821 р. – примусове охрищення франками князя ободритів Славомира, який відбував у них заслання як непокірний васал. Будучи відпущеним додому, Славомир раптово помер у дорозі.
831 р. – примусове масове охрищення частини населення Моравії.
Близько 830 р. слов’янський князь Прибина наказав збудувати і освятити християнську церкву для себе і своєї жінки-баварки. Прийняття ним християнства мало політичні та майнові причини – він отримав ленне володіння у Нижній Паннонії, де збудував собі нову резиденцію [6. 41–42].
846 р. охрищення моравського князя Ростислава з політичного примусу (щоб мати підтримку від короля Людовіка).
865 р. – охрищення болгар.
880-ті рр. – охрищення сербів і хорватів.
880 р. – охрищення чехів.
894 р.– охрищення князя Борживоя (Чехія).
948 р. – германці заснували на слов’янських землях два єпископства – Хафельберґ і Бранденбург, які насильно навертали слов’ян до християнства.
968 р. – заснування єпископств у Ольденбурзі і Маґдебурзі. Єпископ Ольденбурзький „народи ваґрів і ободритів омив у священному джерелі хрещення” [8], а Адам Бременський писав, що нібито „був охрищений весь народ язичників”.
956 –986 – Геральд Синьозубий силоміць впровадив християнство в Данії.
955 р. – охрищення руської княгині Ольги. Повертаючись додому з Константинополя, вона з острахом говорила: „Мої люди погане, і син мій, – уберіг би мене Бог від усякого зла” [12. 94]. Непевна згадка наших літописів про те, що Ольга тримала свого „пресвітера потаємно”, підтверджує думку літописця про те, що Святослав гнівався на матір за зраду рідної віри.
960 р. – Гакон Добрий і Трюггві (батько Олафа Трюгвассона) впровадив християнство в Норвегії.
966 р. – охрищення польського короля Мєшка і його підданих.
971 р. – після жорстокої і нерівної битви, яка відбулася напередодні християнської пасхи і закінчилася значними втратами руської дружини (за словами літопису, „все войско погуби”), великий руський князь Святослав ніби прозрів причину поразки – етнічно і релігійно змішане військо русів і варягів, язичників і християн, що не мало єдиної душі, божественної енергії чи харизми, втратило містичну підтримку рідного Бога Перуна. Відомі його сповнені смутку слова, сказані на військовій раді: „Загинула слава, яка йшла слідом за військом росів, що легко перемагали цілі країни, якщо ми тепер ганебно відступимо перед ромеями…”. За відомостями Василя Татіщева, Святослав наказав дружинникам-християнам поклонитися язичницьким Богам, але ті не підкорилися. Великий князь „толико рассвирепе, яко и єдиного брата своего Гліба не пощаде, … наипаче на пресвитери яряся… посла(в) до Києва, повелів храми христиан разорити і сожещи. І сам скоро пойде, хотя вся христиани ізгубити” [26. І. 110–11].
972 р.– намовлені візантійським імператором печеніги убили князя-рідновіра Святослава Хороброго на о. Хортиця. Князь Святослав добре усвідомлював загрозу і шкідливість християнства, як засобу поневолення духу слов’ян. Тому він боронив від Візантійської християнської експансії не тільки Русь та Болгарію, а й інші народи Подунав’я, намагаючись об’єднати слов’ян в єдину імперію.
983 р. – Добриня знищує давній хтонічний культ ільмерських словен: Рода і Рожаниць або Змія-Ящера-Волхова [7].
983 р. – у Північному Полаб’ї вже прокотилася хвиля слов’янських повстань проти німецько-християнської експансії. Полабські слов’яни вбачали причину своїх нещасть в духовній зраді своїх Богів. Через це повстанці зруйнували єпископські резиденції в Хафельберзі, Бранденбурзі, Ольденбурзі, Гамбурзі, де „спалили і зруйнували дощенту всі церкви, не лишивши по той бік Лаби і сліду християнства” [30].
ZERO вне форума